Медикаментозне забезпечення хірургічного етапу імплантації

Диплом доктора наук и аттестат профессора
18.09.2017
Як встановлюють вініри
03.06.2019

Сучасний арсенал засобів та методів загального та місцевого знеболювання досить великий. Виходячи з історичного досвіду та сучасних понять про анестезіологічний захист організму, можна уявити таку класифікацію видів знеболювання.
Існують різні класифікації загального знеболювання. Найбільш простою та зрозумілою можна вважати інгаляційну анестезію (per inhalation), при якій анестетик надходить в організм пацієнта через дихальні шляхи. Масочний спосіб – анестетик подається у дихальні шляхи хворого через маску. Інтубаційний спосіб полягає у введенні анестезуючих газів або пар разом з киснем безпосередньо через трахею і бронхи в легені. При неінгаляційній анестезії анестетик вводиться в організм пацієнта, минаючи дихальні шляхи. Сугестивна анестезія (гіпноанестезія) – застосування способів навіювання. Електроанестезія – вид загальної анестезії, що полягає у вплив електричного струму певних властивостей на структури мозку. Цей вид знеболювання обов’язково має поєднуватись з іншими компонентами сучасного загального знеболювання. Комбінована анестезія досягається цілеспрямованим застосуванням кількох методів. Такий підхід дозволяє суттєво зменшити дозу анестетиків та досягти кращого ефекту за найменшого впливу на функції життєво важливих органів.
Тотальна внутрішньовенна анестезія (ТВА) проводиться з використанням фармакологічних препаратів, що становлять чотири компоненти: анальгетики, гіпнотики, речовини для вегетативного захисту та міорелаксанти. Найчастіше використовуються такі комбінації препаратів:

  • пропофол та анальгетики,
  • пропофол и кетамин,
  • кетамін та сибазон.

Дізнайтеся детальніше про імплантацію зубів у стоматологічній клініці SPK.

Пропофол застосовують лише внутрішньовенно. Висока жиророзчинність препарату обумовлює швидкий початок дії, втрата свідомості настає через час, необхідний транспортування препарату кров’ю від місця введення до мозку. Пробудження після одноразового стрімкого введення також настає дуже швидко через надзвичайно короткий період напіврозпаду пропофолу у фазі швидкого розподілу (2–8 хв.). Винятково високий кліренс (в 10 разів перевищує кліренс тіопенталу), можливо, забезпечує відносно швидке пробудження після тривалої інфузії пропофолу. Навіть після тригодинної інфузії зниження клінічно ефективного рівня пропофолу припиняється за 10 хв. Як і для оксибутирату натрію, уявити вищу сумарну дозу пропофолу неможливо через певні особливості його кінетики (високий кліренс та неактивні метаболіти). Тому препарат може використовуватись для підтримки тривалої анестезії. Згодом розподіл пропофолу та його метаболічний кліренс зменшуються, що впливає на максимальну концентрацію у плазмі після введення та визначає необхідність зменшення початкової та підтримуючих доз, хоча чутливість мозку до анестетичного впливу з віком не змінюється. У той же час, висока максимальна концентрація препарату може спричинити небажані кардіореспіраторні ефекти у вигляді апное, які супроводжуються гіпоксемією, брадикардією, артеріальною гіпотензією. Переваги застосування пропофолу:

  • швидке настання медикаментозного сну;
  • швидке виведення з наркозу;
  • безпечне регулювання рівня седативного ефекту;
  • рідкісні випадки виникнення головного болю, нудоти та блювання.

Для місцевого знеболювання оперативного втручання застосовуються анестетики артикаїнового ряду (Ultracain, Septonest, Septodent (Франція), Ubistesine, 3MESPE (США) та ін.). З методів проведення анестезії найчастіше використовуються інфільтраційна та провідникова. До місцевоанестезуючого розчину поряд з основною діючою речовиною – місцевим анестетиком – можуть входити: вазоконстриктор для посилення та продовження ефекту місцевих анестетиків; стабілізатор вазоконстриктора бісульфіт натрію, що запобігає окисленню адреналіну; консервант, що дозволяє зберігати стерильність розчину (зазвичай парабени); інші добавки (ЕДТА, хлорид натрію і т.д.). В даний час у більшість місцевоанестезуючих розчинів як судинозвужувальний компонент додається адреналін в концентраціях 1:100 000 і 1:200 000.
Анестетики поставляються у карпулах. Кожна карпула складається зі скляного або пластмасового циліндра з силіконовим поршнем з одного боку та гумовою пробкою та металевим ковпачком з іншого. Внутрішній об’єм карпули зазвичай становить 2,0 мл, але завдяки наявності пробки він скорочується до 1,7–1,8 мл. Карпульна технологія дозволяє підвищити ефективність та безпеку місцевого ін’єкційного знеболювання. До особливостей конструкції сучасних шприців та ін’єкторів для анестезії у стоматології можна віднести:

  1. механізм фіксації карпули з анестетиком;
  2. механізм фіксації голки, з допомогою якої проводиться анестезія (рис.1).

Шприц для местной анестезии

Рис. 1. Шприц для місцевої анестезії

Сучасні ін’єктори (рис. 2) щодо анестезії, зазвичай, виготовляються з титанового сплаву. Застосування цього матеріалу дозволяє не лише значно продовжити термін їхньої служби, але й забезпечує можливість дезінфекції та стерилізації всіма поширеними методами. Після оперативного втручання з метою полегшення післяопераційних симптомів та запобігання інфікуванню застосовуються:

  • антибіотики широкого спектра дії;
  • десенсибілізуючі засоби;
  • аналгетики;
  • нестероїдні протизапальні препарати;
  • місцеві антисептики (хлоргексидин, фурацилін, декасан та ін.).

Компьютеризированный инъектор для местной анестезии

Рис. 2. Комп’ютеризований ін’єктор для місцевої анестезії